Звідки українська корупція з'явилась?

Останні п'ять  років стало модно «шукати» корені негараздів в Україні саме у корупції. «Корупція» по чинному законодавству – неправильне використання або зловживання державними активами з боку самих державних службовців або у співпраці з іншими посадовими чи приватними особами – для особистої, сімейної, партнерської вигоди чи вигоди поплічників. Найчастіше державні активи – це гроші, хоча може бути й нерухоме майно, приватна власність або просто певна інформація. 

А звідки корупція з'явилась? Про це – значно менше інформації. 

Під час правління Горбачова відбулась одна операція, яку не рекламували на пропагандистських каналах телебачення. Але вона відіграла важливу роль в подальшій історії, навіть після розпаду СРСР.

Частину персоналу таємної політичної поліції, яка «ховалась» під вивіскою КДБ було «перекинуто» до новостворених органів боротьби з організованою злочинністю, та економічними злочинами. 

«Розбавлені» комсомольцями ці структури з першого року існування були «заточені» на активне «скубання» ще тільки народженого бізнесу. Вони не просто шукали економічної свободи, вони марили заразити капіталістичну систему вірусами корупції. Тому й почали вирішувати геополітичні завдання ще й економічними інструментами.

Парадокс був ще в тому, що  організацію команд «випасу» підприємців, тодішня держава профінансувала доволі істотно. А бізнес –  сам знайде собі гроші, чи в народу «нашкребе» через надприбутки. Ще раз повторю: було інвестовано купу грошей в створення системи корупції та регулювання бізнесу під вивіскою боротьби з організованою злочинністю та економічними злочинами.

Вже на початку незалежності у 1992 році були створені розгалужені суверенні податкові органи. Де знайшли собі притулок тисячі партійних працівників й тих самих кагебістів, вивільнених від полювання за інодумцями. Зі свого народження митарів «упаковували» міліцією, яка повинна була їх захищати від підприємців. Силова сутність фіскалів переважувала й створювала атмосферу недовіри й підозрілості…Ну й Азаров не з ботаніків взявся прем'єрствовать, а з податкової!

Тобто з самого початку кооперативного руху СРСР він був ланкою харчового ланцюга вітчизняної бюрократії. Доручити старим міліціонерам доглядати за народженими підприємцями не можна було, бо вони були пов'язані з  тіньовим бізнесом. Часом навіть виступали як їх гаранти, замовники, тому комуністи відправили у відрядження тисячі кагебістів з сільських районів у міста – «пасти» кооператорів.

Як надовго?

Про це ніхто не говорив, але забезпечення у новостворених органів було. Їм навіть виділили кураторів від прокуратури, ну й закріпили партійців з відділів адміністративних органів.

Вся ця ватага мала контролювати гроші, які планували отримати з радянського народу влада під «соусом» послаблення заборони приватної  ініціативи.

В системних структурах, які забезпечували діяльність бізнесу, таких як банки також закріпили обов'язкові  посади за офіцерами КДБ.

З'явилися сотні високооплачуваних робочих місць, в бізнесі. А також різні «годівниці» в інспекціях з карантину рослин, збуту електрики й безпеки. Цей сектор особливо був органічний, бо захищати банкірів було не «стрьомно». Від самих себе, чи суміжників, з якими можна домовитись…

Головна функція силовиків, після контролю грошей, було не допустити зникнення кадрів з грошима й технологіями. Якби якийсь кооператор - Кулібін, задумав поїхати на заробітки за кордон, його слід було не пускати.

Тому, більшість байок про вивезення в лісосмуги підприємців – були від самих силовиків, які такими засобами керували громадською думкою, та пропанували порядок денний. Фігура генерала КДБ Ф.Бобкова на посаді шефа безпеки МОСТ-банку Гусинського - найбільш показова.

Український шеф КДБ Є.Марчук був навіть прем'єром в незалежній Україні в середині 90-х. Й активно засвоював американські гроші на демілітаризації ракетних шахт на Миколаївщині, поблизу Первомайська, де була зосереджена армія РВСН, ракети якої були націлені на Вашингтон та Нью-Йорк.

Генерали КДБ з республік Кавказу стали навіть президентами Грузії та Азербайджану. 

Як розвивався надалі цей проєкт можна згадати по кримінальній хроніці вже 21-го сторіччя. Оформлення системи «олігархії» різними «зятьками» теж було не на користь конкуренції, а скоріше підвид «кумівства», яке захлеснуло вже Україну. На арену виходить непотизм. Він має низку синонімічних термінів: доступ, зв’язки, товариські стосунки, протекціонізм, домовленості, заступництво, впливи, залежності, та інші.

 Згадали?

Екологічність вітчизняної корупції як раз забезпечує дуже «обмежена» команда виконавців. В кожному районі був тільки один (1) гарний фахівець будь з чого. Щоб легше контролювати. Вже два-три породжують природну конкуренцію. А от цього - нам не треба. Тому: один будівельник, перевізник чи гінеколог на території, який апріорі вимушено буде домовлятись. 

Тому хотілось би кому чи ні - корені теперішньої корупції саме в монопольному дискурсі, як би його не імітували під конкуренцію. Обмеження змагальності через зачинення інформації - улюблений прийом вітчизняної бюрократії. До речі, сьогодні конкурси на посади припинили через воєнний стан.