«4.5.0»: історія пари, що відкрила кав’ярню у Миколаєві
2379 
Повномасштабна війна змінила життя мільйонів українців, але водночас стала поштовхом до нових знайомств, рішень і мрій. Саме так у житті Ольги та Владислава з’явилась історія кохання, яка почалася випадково − з поїздки у таксі. Нині пара розвиває спільну справу та відкрила власну кав’ярню у Миколаєві, вклавши в неї символи пережитого і віру в майбутнє та розповіла свою історію Району.
Шлях до професії − історія Ольги
Ольга виросла у маленькому селі на Житомирщині, вона четверта дитина в родині. Після закінчення 9 класів дівчина вступила в Київський коледж будівництва, архітектури та дизайну на банківську кредитну справу та страхування. Під час навчання вона підробляла баристою у кав’ярні.
«Коли я починала, то гадки не мала нічого про каву та напої: як їх готувати, співвідношення, рецепти тощо. Коли клієнти приходили та замовляли напої, то я дивилась пропорції в інтернеті, чи правильно я роблю. Загалом у цій сфері я вже понад шість років, отак працювала і розвивалась паралельно», − каже Ольга.
Коли почалася велика війна, то Оля разом з родиною евакуювались у Польщу, а потім − в Австрію. За словами Олі, її родина не отримувала соціальних виплат, тому вона вирішила знайти роботу.
«Я не знала мови, але вивчила меню, тобто назви страв. Зокрема, я мила посуд та обслуговувала столики. Це був корисний досвід для саморозвитку, тому я могла так порівнювати нашу сферу обслуговування та закордоном. Мені потрібно було складати випускні екзамени, тому в кінці 2022 року я повернулась у Київ і залишилась в Україні», − відзначила дівчина.
Маріуполь, полон і повернення − про бойовий шлях Владислава
Владислав народився та виріс у Миколаєві. Після закінчення школи він пішов навчатись на слюзорезварника. Згодом молодик виявив бажання підписати контракт із 36 бригадою морської піхоти у 2020 році.
«Коли почалось повномасштабне вторгнення, то це була моя друга ротація. Ми були неподалік Маріуполя. Під час боїв страх якось відступив, просто всі відчуття притупились, так би сказати. У якийсь момент ми опинились на заводі імені Ілліча. Ми пробули там 44 дні», − говорить Владислав.
Частина військових вирішили розділитись. Ті, хто був цілим, − вирішив малими групами на прорив, інші − поранені та ті, хто за ними доглядав. Владислав згадує, як його група зіштовхнулась у полі із ворогом − це були «ДНРівці».
«Сили були нерівними, тому на нас чекав полон. Військових перевезли спочатку в Оленівку, а потім утримували в різних колоніях на території РФ. Найжорстокішим місцем утримання була Мордовія. Тортури були постійними, ми весь час майже стояли, а також психологічний тиск. Вони могли бити за все, що завгодно: не вивчив вірш Пушкіна, не знаєш гімну, не так подивився, не так сів, не так встав, їм не потрібно було приводу для ударів», − розповів Владислав.
Він повернувся в Україну у межах чергового обміну у квітні 2025 року. Після обміну чоловік вирішив не повертатись на службу. Під час реабілітації у Києві він познайомився з Олею. Чоловік тоді підпрацьовував вночі таксистом для зміни обстановки, а Оля працювала баристою в одній із кав’ярень столиці.
«Пам’ятаю, що у той день я затрималась допізна на роботі та викликала таксі, яким керував Влад. Ми якось розговорились і відтоді я його щось просила доставити тощо. Тривалий час ми просто спілкувались через соцмережі, а потім він повернувся у Миколаїв. У нас так швидко все розвивалось, а потім я просто відчула, що він моя людина», − згадує Ольга.
«Ми перший час були на відстані, Оля їздила у Миколаїв, я в Київ. Потім я запропонував їй переїхати до мене і вона погодилась. Я тоді вже завів собаку і кота. І так ми стали всі разом жити», − каже Владислав.
Кохання, що стало спільною справою: як з’явилась кав’ярня «4.5.0»
Ольга та Владислав загалом вже пів року разом. Дівчина давно мріяла про власну кав’ярню. У реалізації мрії Владислав повністю підтримував кохану.
«Ми знайшли гарне приміщення в центрі міста, оформили всі необхідні дозволи та створили рахунок. Щодо назви «4.5.0», то це сталось випадково. Спочатку ми думали назвати заклад на честь нашої собаки «Мія», але один із побратимів Влада якось випадково розбив посуд, і сказав ці цифри, типу, що все добре і ми такі − це воно! Така символічна назва, враховуючи те, що пережив Влад», − зазначила Ольга.
«У кав’ярні висять прапори із підписами тих, хто пережив полон. Це автографи моїх побратимів. Частина із них вже вдома, а інших досі чекаємо. Ми стараємось підтримувати один з одним зв’язок. А ще символічно, що кав’ярня знаходиться поряд із місцем, де миколаївці щотижня збираються на акції-нагадування. Я теж відвідую акції із побратимами», − відзначив Владислав.
У кав’ярні є дошка із шевронами. Кожний відвідувач може принести шеврон будь-якої бригади та отримати каву у подарунок. Також у закладі передбачена послуга «підвішана кава».
«Ми створили спеціальну банку, куди люди можуть задонатити. Кошти із неї будуть йти чисто для захисників. Тобто замість того, щоб оплатити одразу якийсь напій, ми даємо таким чином військовим право самим обрати собі щось до смаку. Також ми є пет френдлі, тут завжди раді тваринам», − додала Ольга.
Під час відкриття кав’ярні Владислав зробив Ользі пропозицію руки та серця. Тож у планах пари − одруження, подорожі та розвиток сімейної справи.