Три роки очікування заради спільної мрії: як пара з Миколаєва відкрила чайну
1432 Повномасштабна війна розлучила тисячі українських родин. Серед них – миколаївці Діана та Георгій, які пройшли випробовуванням відстанню, часом та полоном. Колишній морпіх та волонтерка зуміли зберегти свої почуття та побудувати нові спільні плани на майбутнє.
Нещодавно пара відкрила першу чайну у Миколаєві, де діють знижки для військових та можна придбати продукцію майстрів, частину з прибутку з яких піде на благодійність.
Своєю історією вони поділились із Район.Миколаїв.
Від знайомства у Миколаєві до служби в морській піхоті
Діана та Георгій народилися і виросли у Миколаєві. Їхнє знайомство відбулося у 2018 році через спільних друзів, а зустрічатись почали в 2020 році. Невдовзі, після початку їхніх стосунків, хлопця призвали на строкову службу.
«Я вступив заочно на навчання у 2020 році, а у квітні 2021 року мене призвали на строкову службу. Мій батько служив у морській піхоті. У червні 2021 року я прийняв рішення підписати контракт та служити разом з ним. Мені не хотілось сидіти просто в казармі, а працюючи у бригаді, я мав змогу інколи приїздити додому і бачити Діану», – розповідає Георгій.
Попри відстань, Діана та Георгій підтримували зв’язок і будували спільні плани. Перед самим початком повномасштабного вторгнення Георгій приїхав у відпустку до Миколаєва, однак невдовзі отримав наказ терміново повернутися до Маріуполя.
«Я працювала тоді у сфері обслуговування, це 14 годин на ногах. Інколи було дуже важко. Коли він хотів поспілкуватись, то я була втомлена, а бувало, що йому ніколи було. Моментами було непросто, він намагався зайвого не говорити, щоб я не переживала», – каже Діана.
Маріуполь, полон і три роки очікування
Після початку великої війни Георгій разом із батьком брав участь в обороні Маріуполя. Попри постійні обстріли та важкі бої, він намагався підтримувати зв’язок із коханою.
«Батько тоді був на підвозі боєприпасів, а я працював як медик. Нам вдавалось в цілому відбивати постійний натиск російських окупантів. Спочатку чомусь ми думали, що до нас прийде підмога, але у кінці березня місто фактично було в повному оточенні. Ми опинились з батьком на “Азовмаші”. Там було якось все чітко організовано, кожен знав про свою роль», – згадує Георгій.
Пара пройшла випробування відстанню та часом. Діана почала активно волонтерити та ходити на акції-нагадування за військовополонених. Георгій повернувся до дому в рамках обміну весною 2025 року.
«Десь за тиждень, ми почали зважувати на те, що нас не били, тобто відношення різко прямо до нас змінилось. Також з нами записували інтерв’ю, типу що ми будемо робити, коли повернемось в Україну. Один хлопець сказав, що повернеться на фронт, а бити росіяни вже ж не могли. Коли я опинився на нашій землі, то перше, що я почав робити – шукати та питати за тата, бо ми ж разом потрапили в полон», – розповів колишній захисник.
Через кілька місяців з полону звільнили й батька Георгія. Під час реабілітації у Києві, хлопець зробив пропозицію руки та серця Діані. Тоді пара почала будувати плани на майбутнє.
Освідчення, чайна і спільні мрії
Діана та Георгій бували в чайних у Києві та Одесі. Згодом вони вирішили створити й власний подібний заклад – першу чайну у Миколаєві. Пара довго підбирала вдалу локацію та планували відкритись ще взимку, однак через ремонт довелось це зробити на початку літа.
Створення закладу зайняло понад пів року. За словами Георгія, він самостійно створив бізнес-план та співпрацював спочатку із грантодавцями, однак через низку бюрократичних перепон, пара вирішила вкласти у заклад власні заощадження.
«Я цікавився і хотів звісно скористатись грантами. Сам створив план, зазначив, що мені потрібно, але за умовами грантодавців, придбання меблів кваліфікували як витрати на ремонт, а на ремонт грант не давали. Тобто для кав’ярень гранти - це вигідно, тому що там покривають витрати на техніку тощо. У нас же чайна, якби зовсім інший формат. Ми вклали у цей заклад свої кошти та багато зусиль», – зауважив Георгій.
Діана та Георгій вважають, що бізнес не може бути поза контекстом війни. У чайній є таблички, які нагадають про важливість боротьби за повернення всіх військовополонених.
«У нас така чайна вільного формату, тобто як традиційних церемоній ми не проводимо. У нашому закладі немає кави, виключно чай. Ми створили таке місце, щоб люди могли тут заземлитись, тому у нас такі спокійні кольори в інтер’єрі, музика грає досить тихо, світло не яскраве. У багатьох закладах чай подають готовий, а у нас людина сама може заварити, посидіти, насолодитись та посмакувати», – додала Діана.
Крім того, у закладі діє спеціальна 20% знижка на чаювання з меню. Також тут за донат можна придбати окремо чай та крафтові товари, які виготовляють місцеві майстри, листівки чи арома свічки. Частину з продукції направляють на благодійність. У планах пари зіграти весілля та розширення студії пірсингу, якою володіє Діана.