Адмірал з Миколаївщини – господар Камчатки

05 Лютого 2024, 11:25
Адмірал Завойко 1275
Адмірал Завойко

Він вийшов у море у 8 років. Я під вітрилом опинився років у 9 у лимані, де один берег час від часу видно, але досі пам'ятаю страх. Василь Завойко у 1821 році вступає до Чорноморського штурманського училища в Миколаєві. Його батько служив у цьому місті штаб-лікарем морського госпіталю. Після складання іспиту з «морських наук» Василь стає гардемарином і на бризі «Мінгрелія» під командуванням молодого офіцера М.Станюковича йде до свого першого походу.

Скільки їх буде попереду, різними океанами, поки українець Завойко стане адміралом?! Але перше плавання у віці 8 років, напевно, не забудеться ніколи.

Свій перший орден він отримає у 1827 році в перший рік своєї служби в офіцерських погонах. І аж ніяк не за штабну службу, а за мужність, виявлену в Наваринській битві, командуючи чотирма гарматами та очолюючи перший абордажний загін. І це у 15 років!

Наварінський бій. Картина Айвазовського
Наварінський бій. Картина Айвазовського

 

У 30-ті роки дев'ятнадцятого століття молодий флотський офіцер здійснив два кругосвітні плавання з Кронштадта – перше на Камчатку, а потім іншим океаном до північно-західних берегів Америки.

Під час «перепочинку» у війнах на морі Василь Завойко вступає на службу до Російсько-американської компанії, завдання якої було в освоєнні російських земель по обидва береги Тихого океану. Завдання стратегічне, що складалося з економічної та військової складових.

У 1840-му році він був призначений начальником Охотської факторії, через кілька років після власних рапортів вирушив на пошук та облаштування зручнішої гавані. Завітав до гирла Амура, вперше під російським прапором. Облаштував у затоці Аян поселення. Здобув чин капітана 1-го рангу і став першим військовим губернатором Камчатки в 40 років і командиром Петропавлівського порту.

Адмірал Василь Завойко
Адмірал Василь Завойко

Побувавши на далекому півострові через 150 років після заснування, де ім'я Завойка увічнено у найменуванні бухти, мису, району міста та вулиці, дивувався, як у цьому краю дикої стихії, біля підніжжя вулканів на березі вічно холодного моря, моряки створили місто. За досвідченого адміністратора Завойка місто було дерев'яним, але й це було зробити дуже нелегко, тому що весь ліс був привізний з материка. А він примудрився не лише казарми та склади будувати, а й артилерійські батареї. Губернатор дуже швидко організував хутровий промисел, точніше став регулярно скуповувати хутра у корінних місцевих жителів камчадалів. Але для забезпечення гарнізону звичною їжею, виписав корів та посадковий матеріал, зокрема картоплі та іншої аграрної продукції, якої тут зроду не було. При збиранні врожаю проводив конкурс із грошовими призами від себе, за найбільший екземпляр овочів. Саме за Завойка було відкрито та облаштовано Паратунські гарячі ключі з цілющою водою.

 

При дворі монарха відзначили прагнення В. Завойка, який став у 1853 році генерал-майором за працю в освоєнні такого віддаленого краю. А це був надзвичайно різнобічний внесок, який спирався не тільки на хоробрість військового, а й не надто організаторські здібності та системність багато в чому. Він відправляв пошукові партії на південь півострова з метою заготівлі лісу, відкрив цегельню біля родовища глини. На півночі півострова було розпочато видобуток залізняку для відливання гармат. Завойко не лише затіяв будівництво кораблів, як у місті його дитинства, а й добився відкриття Петропавлівського морського училища, флігеля офіцерських зборів. Але головним фокусом його роботи були зміцнення найціннішого на Камчатці – прихованої від океанських вітрів Авачинської бухти. Завойко - хороший артилерист, особисто обстежив кам'янисті круті схили бухти, навколо порту, визначаючи місця розміщення майбутніх батарей і без допомоги уряду, обходячись своїми силами і засобами, а головне - не чекаючи команди, приступив до їх будівництва. Півострів у північній частині Тихого океану був дуже цікавий для імперій, які панували на морі. Кмітливість та хоробрість першого українського адмірала, як виявилося трохи пізніше, завадила внести геополітичні корективи. Петропавловськ на Камчатці залишився головною базою Російської імператорського флоту на Тихому океані.

 

Десант англо-французькі сили висадили не лише на півострові Крим, а й спробували взяти з моря далеку від Європи Камчатку. Не побігши перед значно переважаючими силами противника, Завойко прийняв бій і здобув перемогу, ставши героєм невдалої для Росії війни, яка серйозно змінила розклад сил у Європі. На тихоокеанському театрі статус-кво було збережено. Історична перемога в Петропавловську дуже слабо відома сьогодні, тому небагато подробиць, як виходець із Миколаївського штурманського училища зберіг для  імперії далекі землі у холодному океані.

Камчатська гавань сьогодні
Камчатська гавань сьогодні

У десанту європейських держав 2640 осіб особового складу та 212 гармат на 6 кораблях у російського командувача у підпорядкуванні 988 осіб воїнів та 68 гармат на березі та по одному борту пошарпаного океаном фрегата «Аврора» в бухті! На календарі - серпень 1854 року.

 

Командувач об'єднаної ескадри британський адмірал Д.Прайс і так і сяк намагався підступитися до берега. Гармати берегових батарей відганяли десант. У тих, хто наступав, був пароплав, більш маневровий, ніж вітрильники, але й він не зміг доставити десантні сили з нападниками в порт.

 

24 серпня ворог висадив тисячний десант, озброєний штуцерами за містом. Картеч та штикова атака захисників міста зробили свою справу. Десант кинувся відступати, якраз тоді, коли у росіян закінчувався порох. Зрештою командира десанту було вбито і загін рятувався з підступів до Петропавловська. Тут нині стоїть каплиця на місці братської могили росіян, англійців та французів, яка примирила переможців та переможених. За цю перемогу В.С.Завойка був переатестований у контр-адмірали та нагороджений орденами Святого Станіслава 1-го ступеня та Святого Георгія 2-го ступеня. За поданням губернатора Завойка отримали нагороди усі учасники героїчної Петропавлівської оборони.

Пам
Пам

Навесні наступного 1855 йому ще раз доля дала шанс підтвердити свій військовий талант. Він звернув військово-морську базу на Камчатці і без втрат, прорубуючи лід пройшов до гирла Амура через ревучу Татарську протоку. Тут він започаткував нову базу – Миколаївськ.

 

З 1856 він продовжив службу на Балтиці в Морському аудитораті (військово-морському суді).

 

1861-го став віце-адміралом, 1874 – повним адміралом.

 

Після виходу у відставку з 1865 року жив у своєму маєтку Велика Мечетня на півдні України, що на Миколаївщині. Тут він поховав кохану дружину Юлію Врангель, з якою вони народили 12 дітей (2-х померли в дитинстві під час подорожі Східним Сибіром). Семеро дочок та 3 сини роз'їхалися по всьому світу.

Велика родина адмірала Завойко
Велика родина адмірала Завойко

Онук старшого сина Степана, Георгій командував першим російським бойовим підводним човном «Дельфін». Хто сказав, що гени сплять? Інший онук – Василь перед самою революцією опинився у США, де й заснував американську гілку прізвища, де всіх чоловіків звуть Степанами та Василями. Живуть і у Києві далекі родичі адмірала.

 

Грунтовний був Василь Степанович, ось і свій останній будинок у В.Мечетні зробив під «корабель»: два поверхи – усередині трапи, кручені сходи, 11 закруглених вікна-ілюмінатора. 6 тисяч десятин, дарованих царем, на околицях Кривого Озера облагородив і освоїв видатний адмірал. Ліс та сад садив сам: дуб, акація, яблуні, берестова алея, стара японська сакура оточували садибу. Камчатський березняк не прижився, але брукована дорогою веде степом і сьогодні до села, вздовж ставків.

Маєток успадкували 3 дочки, Ольга, Катерина та Віра. Останньою жила в ньому Катерина, з чоловіком Гриневецьким, дружина професора Московського університету. Маєток не спалили, говорять селяни про старого адмірала були доброї думки, поважали та пам'ятали його доброту. За радянських часів у адміральському будинку був і дитячий санаторій та садок.

Помер адмірал 16 лютого 1898 року, проживши повне пригод та відваги життя, залишивши по собі кілька книг та гарну пам'ять.

Пам
Пам

Як водиться за радянських часів ім'я адмірала, який всю округу підняв і просвічував, забули. А могилу у сімейному склепі зруйнували у колишньому маєтку Велика Мечетня.

Проста сільська вчителька Валентина Іванівна Миронова, яка чула від людей похилого віку про славні справи старого адмірала почала пошук. Могила знайшлася на початку 80-х. У 1989 році рештки перепоховали у садибі та на могилі поставлено скромний пам'ятник.

Менш вдалою виявилася доля пам'ятника Завойку у Владивостоці, до якого адмірал «приклав руку». До 1931-го він стояв на постаменті на схилі панівної над портом сопки, а потім його замінили на партизана-терориста Лазо, якого канонізувала радянський агітпроп.

 

Багато синів української  землі служили чесно та віддано чужим монархам. Не багато хто домігся доблестю і кмітливістю найвищих військових, флотських чинів. Приклад адмірала В.Завойка, який повернувся на батьківщину після стільки пригод, виявився незаслужено забутим. Сильних і тих, що глобально діяли, завжди намагаються затерти, щоб не порівнювали з правителями теперішнього дня. Відповідальність сучасників, що думають, - просувати досвід нестандартних предків.

 

Цієї весни лише кілька десятків миколаївських хлопчаків вперше вийдуть на утлих вітрильних човнах назустріч морю в лиман. Серед них обов’язково буде майбутній адмірал українського флоту що перемагає сильнішого ворога.

Змагання з вітром у Миколаєві
Змагання з вітором у Миколаєві

Коментар
23/02/2024 П'ятниця
23.02.2024
19:16
КОЛОНКА Чорний квадрат 194