Руслана Ходу поховали на Миколаївщині через 18 місяців після загибелі
-
-
>
-
>
-
>
1958
Руслан Хода, на щиті повернувся додому у Миколаївське, де побудував будинок, родину, де народились двійко його дітей.
У 2014 році, коли почалася російсько-українська війна, Руслана вперше мобілізували. – згадує дружина героя Тетяна Бакоцька. – Синові було три роки. Ми вже пів року жили в своєму будинку. Руслан міг тоді втекти до Польщі, як це зробили багато його знайомих. Зрештою, у передмісті москви досі живуть його мама, дві рідні сестри, племінники. Він зробив цей крок, бо для нього це була боротьба за можливість вибирати своє майбутнє, за шанс жити в справедливому світі. І для нього війна не закінчилася в 2015 році, коли повернувся додому: він був готовий заплатити найвищу ціну заради перемоги України. Тому пішов у військкомат у перший день нападу у лютому 2022.
Обороняв рідний Миколаїв. Воював на Донеччині, а з літа опинився в найгарячішому місці на Херсонщині. Через п’ять місяців, 4 серпня 2022 року, він загинув у бою під час російського артилерійського обстрілу біля села Лозове Херсонської області.
Руслан був командиром відділення розвідувального взводу 36 окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського.
Розвідники завжди йдуть першими. 25 липня Русланові виповнилося 37 років. А через 10 днів його двоє дітей: Михайло (11 років) та Мирослава (11 місяців) стали напівсиротами.
Тіло Руслана, як і багатьох його побратимів, які також загинули на підступах до Дніпра, тільки тепер змогли дістати та транспортувати до місця поховання у рідне село Миколаївське, що у передмісті Миколаєва.
«Я знову й знову думала про те, що вкрала в нас війна. Російські ракети зруйнували студентський гуртожиток, де 18 років тому ми з ним познайомилися (з початком Помаранчевої Революції 2004 року); Педагогічний університет, де ми 5 років навчалися; одне з підприємств, де працював Руслан; школи й лікарні, церкву, де хрестили дітей; театр, куди ходили у святкові дні... За масштабом руйнувань та кількістю обстрілів Миколаївщина займає ледь поступається фронтовим Донецької та Луганської областей. І що саме гірке, загиблими є найдієвіші та найактивніші земляки. » – пише удова, що тепер мешкає в Польщі.
Село проводжало труну земляка стоячі на колінах до самого цвинтаря, де вже не один свіжий хрест з прапором…
-
Сьогодні
-
Завтра
-
Незабаром
