«Ми маємо за них боротися, як вони боролися за нас», — актриса та дружина полоненого Ганна Лебідь-Попадюк

«Я завжди кажу, що в полоні два серця — моє і мого чоловіка. Жити в цьому вже понад два роки надзвичайно важко, а ще важче кожен вечір засинати та думати, як він там, чи поїв хоч трошки, чи здоровий. Важко, коли наша донечка, яку він бачив лише на виписці з пологового, питає, де тато. В ці моменти важко стримати сльози, але заради неї я маю триматися і бути сильною», — каже артистка Миколаївського національного театру драми та музичної комедії Ганна Лебідь-Попадюк.

Вона понад два роки чекає на свого чоловіка з російського полону. Район. Миколаїв розповідає історію Ганни. 

Дитинство

«Я народилася у Миколаївській області, у звичайній сімʼї. Мама працює економісткою, а тато — в полі на комбайні та тракторі. Великою підтримкою та опорою для мене є старша сестра. Вона перша дізнається про мої творчі ідеї та задуми, завжди допомагає мені у справах», —  каже Ганна.

Початок музичної кар'єри

Ганна з  дитинства захоплювалася музикою.Спочатку це була сопілка, а потім – уроки вокалу.

Ганна Лебідь-Попадюк

Любов до театру дівчині прищеплював керівник театру слова «Дарунок неба» Віктор Смирнов. Потім було навчання у Миколаївському музичному училищі  та Київському університеті культури та мистецтв. Під час навчання Ганна працювала в Миколаївському академічному театрі, а після закінчення училища, з 2019 року, — в Національному академічному драматичному театрі драми та музичної комедії.

Історія кохання

Зі своїм чоловіком Ганна  познайомилася на концерті військового оркестру 36 бригади Морської піхоти, де він грав на валторні. 

«Мені ввечері зателефонував диригент оркестру й запропонував заспівати на їхньому концерті. Бо стався форс-мажор і завтра немає кому співати. Я погодилася. Прийшла на виступ і випадково зустрілася поглядом із Павлом. Це було кохання з першого погляду! Ми почалися зустрічатися», — розповідає Ганна.

Весілля Ганна та Павла

Пара побралася у вересні 2020 року, а за рік у них народилася донечка Марія.

Оркестр у полоні

Наприкінці 2021 року військовий оркестр 36-ї бригади морської піхоти рушив до Маріуполя для підтримки морально-психологічного стану підрозділу. Там у лютому 2022 їх застала повномасштабна війна. Через півтора місяця 19 музикантів потрапили у полон. Трьох вдалося повернути до Миколаєва, але одного з них — «на щиті». 

У квітні 2022 року Ганна востаннє спілкувалася з чоловіком. 

Ганна та Павло Попадюк

«12 квітня із російських інформджерел ми дізналися, що чоловік потрапив у полон. Звичайно, був шок, бо до цього не можна бути готовою. Сльози, страх. Страх, що буде далі. Ми спочатку зверталися і робили все так, як нам казали в частині. Це поліція, Служба безпеки України, Національне інформаційне бюро, Червоний Хрест… Потім з’явився Координаційний штаб поводження з військовополоненими, з яким ми тісно співпрацюємо й зараз. Але, на жаль, поки це безрезультатно», – каже Ганна. 

Чоловік Ганни Павло Попадюк досі в російському полоні. Вона постійно бере участь в акціях на підтримку полонених військовослужбовців та безвісти зниклих, виступає на концертах. 

Народження пісень

«Саме через цей біль у душі почали народжуватися пісні. Вони знаходять відгук у людей, такі самі жінки, які чекають своїх рідних із полону, пишуть слова вдячності. Іноді зустрічають на вулицях міста і не стримують своїх сліз, адже цей біль може пройти лише після слів «Алло, я вдома!». 

Перша пісня, яку Ганна написала у співавторстві з Катериною Тихоновою, мала назву «Повернись у лютий».

«А мені б почути твоє: Привіт кохана,

Я вже тут, я на рідній землі»

Знаю скоро буде ця зустріч жадана,

Але поки душа у імлі»

Після періоду, коли довго не було обмінів і наростала напруга, Ганна написала наступну композицію «Борись». Вона є авторкою музики та слів. 

«Саме цією піснею, я хотіла показати суспільству, що полон — це не опція збереження життя. У полоні помирають, у полоні катують і вбивають. Не дотримуються жодних норм Женевської конвенції, тримають у нелюдських умовах і морять голодом. Ми маємо за них боротися, як вони боролися за нас — ось моє головне послання», — розповідає Ганна.

Гурток «Вокальне мистецтво»

Зараз Ганна — у відпустці по догляду за дитиною. Але вона активно продовжує займатися мистецтвом та допомагає малечі закохатися у музику. У своїй громаді артистка організувала гурток для дітей

Ганна та вихованки гуртка «Вокальне мистецтво»

«Свій порятунок я знайшла у роботі з дітьми, вчу їх співати. Коли вони бачать свої перші результати, це незабутні відчуття, — дивиться в їхні очі, сповнені щастя та великої радості», — розповідає вона.

Навчання

Нещодавно Ганна пройшла навчання за програмою «Психологічна допомога військовослужбовцям та їхнім близьким» та отримала відповідний сертифікат.

«Ця програма навчила мене надавати психологічну допомогу військовослужбовцям, а також членам їхніх родин, дорослим та дітям. Застосовувати методи психологічного дослідження, консультації та психологічної підтримки. Навчання додало мені стійкості. Завдяки цьому курсу я дізналася про сучасні методи лікування ПТСР та особливості їх використання. Також опанувала способи надання психологічної та психотерапевтичної допомоги в екстремальних та кризових ситуаціях, поетапно опановую систему роботи з людьми, які пережили втрату», — говорить Ганна.

Громадська діяльність

Також Ганна бере активну участь у проєкті «Психічне здоров'я та психосоціальна підтримка у сфері освіти». Завдяки цьому проєкту та підтримці ГО «Батьківська спілка»  Воскресенська громада отримала 44 настільних гри для семи закладів освіти та культури для зміцнення психічного здоров'я дітей в умовах війни. Ганна постійно організовує та проводить для дітлахів своєї громади настільні ігри «Борщ», «Цікаві факти», «Качконіс» та «Палац Джабби».

Ганна Лебідь-Попадюк

Поради рідним військовополонених

«Шукайте різні методи та способи допомогти собі морально, звертайтеся за психологічною допомогою, займайтеся творчістю, спробуйте спорт або йогу. Шукайте в собі опору! Адже після повернення рідних маємо пройти ще один нелегкий шлях реабілітації та адаптації. Допомагайте та підтримуйте сімʼї, які чекають рідних із полону, адже для нас це надважливо. Ще хочеться сказати слова підтримки для всіх, хто чекає. Ми маємо плекати в собі зернятка надії та віри, що наші рідні обов’язково скоро повернуться додому!»  — каже Ганна. 

***

Матеріал створений у співпраці з Волинським прес-клубом