Миколаївські аншлаги під обстрілами. Частина третя: повернення на рідну сцену
-
-
>
-
>
-
>
2826
Два роки актори Миколаївського театру ляльок не могли приймати глядачів у своїй залі через повномасштабне російське вторгнення.
Як рятували ситуацію гастролями, чому майже усі вистави з репертуару грають двоє акторів, про що розповідають дітям у своїх постановках та як гуси-лебеді стали образом російської авіації – читайте у третій частині серії репортажів журналістки Район.Миколаїв.
У першій частині розповідаємо, як у Миколаївському художньому драмтеатрі оговтуються від ракетного удару, а у другій – пояснюємо, як долають кадрові проблеми у Театрі драми та комедії.
Будинки руйнувалися на очах у дітей
Хол театру заповнений ще зимовими декораціями: засніжені пагорби з вати, сніговики, паперові сніжинки й зимове місто з чудернацькими хатками, яке відразу приковує увагу малюків.
Дітей тут починають розважати, щойно вони переступають поріг. Найсміливіші ще у шапках і куртках по черзі хапають пульт від машинки на радіокеруванні й починають перегони. Їхнє завдання – не перетнути жовту лінію на підлозі. Задум не випадковий, бо на сцені сьогодні покажуть виставу «Пригоди маленького автомобільчика», де розповідатимуть зокрема і про правила дорожнього руху. Ця постановка була першою, яку трупа театру змогла втілити після початку великого російського наступу.
«25 лютого я готувалася зустріти свій ювілейний день народження. Не думала, що за день до нього я прокинуся вранці від двох вибухів. Ніколи не забуду «картинку» у вікні: два літаки, що летять на низькій висоті», – пригадує початок повномасштабного вторгнення директорка театру Вікторія Терещенко.
Вона каже, що важко згадувати ті дві доби життя у підвалі свого будинку, куди спустилася разом із сусідами. Однак попри складну ситуацію в місті, театрали продовжували свою роботу. Допоміг досвід, здобутий під час пандемії коронавірусу.
«Артисти театру створювали відеоролики, де розповідали українські народні казки, легенди, байки, гуморески, показували майстер-класи з виготовлення ляльок, української символіки. Ми втілили великий онлайн-проєкт «Єдина країна», де розповідали про «родзинки» кожного регіону України. Публікували всі наші відеоролики на сторінці групи театру у фейсбуці. Ми бачили реакцію глядачів: діти робили малюнки й прикріплювали їх до того відео, яке більше сподобалось. Батьки дякували за увагу до дітей, за те, що ми даємо можливість відволікти їх від жахів, які відбуваються», – пояснює пані Вікторія.
Згодом театрали почали їздити з виставами до юних глядачів у лікарнях, реабілітаційних центрах, школах-інтернатах та місцях проживання переселенців.
«В адміністрації цих закладів дуже дивувалися, коли я пропонувала їм приїхати з театром і ляльками до дітей. Вони запитували: «Що ви з ними будете робити, якщо це діти, які нас бачать два-три тижні, але коли ми заходимо, ховаються під ліжко? От прийдете ви, сторонні люди, а вони перелякані – на їхніх очах руйнувалися будинки. Вони з батьками бігли, не розуміючи куди», – розповідає керівниця літературно-драматургічної частини Олена Антонова.
Театралам доводилося пояснювати, що через ляльок вони спробують знайти підхід до дітей.
«Дітки були різні й дорослі теж. Хтось під час наших виступів лякався, ховався за батьків, втікав, хтось сміливо виходив до ляльки й плакав просто в неї, іноді намагався вдарити ляльку. Діти виплескували і позитивні, і негативні емоції. Це була наша мета. Ми починали з невеличких майстер-класів: лисичка, їжачок чи білочка приходили до діток знайомитися. Лише на п’ятий-шостий раз ми приїжджали з повноцінною виставою», – ділиться спогадами Олена.
Театрали кажуть, що вивчали багато матеріалів з психології та педагогіки й зверталися по допомогу до колег з досвідом, наприклад, режисера Михайла Урицького. Так з’явився проєкт «Лялькотерапія».
«Нам треба було розуміти, як спілкуватись з цими дітьми, які кольори використовувати, щоб викликати певні емоції, яких казкових героїв краще до них привозити. Коли ми почали розробляти програми, спрямовані на соціалізацію, на виклик емоцій, позбавлення страхів, готувати їх індивідуально для кожної вікової категорії, то стало зрозуміло, що це вже щось більше, ніж просто ігрова програма чи творча зустріч з ляльками», – додає Вікторія Терещенко.
На гастролі!
Керівниця літературної частини ознайомлює дітей та їхніх батьків з адресами найближчих укриттів. Саме через відсутність власного, правильно обладнаного сховку від російських ракет, театрали два роки не виступали на власній сцені. Щоб не ризикувати життям та здоров’ям малюків під час інтенсивних обстрілів, вистави показували у Центральній бібліотеці для дітей, де в разі повітряної тривоги могли спуститися до бомбосховища.
«Ми розуміли, звісно, що це не сцена театру, що не буде тієї магії, чародійства, казковості, світла, атмосфери, але настільки скучили за глядачами, а вони – за нами, що вирішили спробувати», – пригадує директорка театру.
Читальний зал бібліотеки вміщував до 50 дітей, і хоч лялькарі проводили там вистави майже рік, отриманих коштів виявилося замало, щоб продовжувати стабільну роботу. У вересні 2023 року театрали вирушили на великі гастролі.
«Це дорого: витрати на пальне, добові, проживання в готелі. Але ми не могли працювати в Миколаєві, бо садочки й школи перейшли на онлайн-формат навчання, адміністрації багатьох закладів бояться збирати дітей через обстріли. Ми були змушені шукати варіанти зустрічей з глядачами. Обласна влада дає гроші на зарплати, комунальні витрати. А на випуск нових вистав, костюми, придбання нового обладнання, апаратури, ремонт ми маємо заробити. Тому намагаємось, як можемо. Під час війни ми двічі подавали заявки на грант від закордонних спонсорів, але поки не судилось виграти», – розповідає Вікторія Терещенко.
Миколаївці запевняють, що отримали багато досвіду та емоцій від цих поїздок, однак підтримку колег відчували від початку російського вторгнення.
«Хтось приймав наших працівників в себе під час евакуації, хтось надсилав колективу гуманітарну допомогу. Хтось допомагав порадами, творчими ідеями, організацією гастролей. Серед лялькарів байдужих не було», – каже пані Вікторія.
До глядацької зали гостей театру традиційно запрошують дзеленчанням корабельного дзвону. На сцені дітей зустрічають актори Марина Мажній, Юрій Шешеня та маленький автомобільчик.
Пані Олена розповідає, що цю виставу бачили у вісьмох містах України майже десять тисяч глядачів.
«Київ, Кропивницький, Полтава, Умань, Житомир, Черкаси, Рівне, Звягель», – перераховує міста, у яких грала під час гастролей, Марина Мажній.
Дівчина розповідає, виступати доводилося в різних умовах: і на театральних сценах, і в школах та садочках, і в укриттях, і навіть надворі.
«Був цікавий випадок у Звягелі. Ми не планували грати в цьому закладі, але тиждень працювали в місті й нас помітили. Спрацювало сарафанне радіо, що приїхав театр із прикольною виставою. Нас запросили у приватний садочок, але він дуже маленьких розмірів – стеля низька і декорація «Автомобільчика» не помістилася туди. Вона вища ніж два метри. Прийняли рішення показати цю виставу хоча б на вулиці. Було дуже холодно, але ми не змогли відмовити», – пригадує Юрій Шешеня.
«Дітки були дуже хороші, дуже хотіли побачити виставу. Ми з Юрою в шапках, в куртках, замотані шарфами й у рукавичках працювали», – сміється Марина.
Мобільність і дуетні вистави
«Пригоди маленького автомобільчика» стала першою відновленою виставою, бо потребувала найменше реквізиту. Прості декорації й мінімум залучених ресурсів – це основна вимога до сучасних постановок.
«Зараз наш театр перейшов на мобільні вистави й дуетний формат. Ми й раніше це практикували, але зараз так їздити зручніше й економніше, якщо чесно. Бо коштів ми насправді заробляємо мало. Іноді відбиваємо те, що вкладаємо, а іноді ні. Буває по-різному. Театр виживає, як може, й ми робимо все для того, щоб і діти, і дорослі раділи», – каже Марина.
З тією ж метою більшість п’єс пишуть для двох ляльководів, адже в період сильних обстрілів міста в театрі могли розраховувати лише на двох акторів. Наразі з 14 працівників акторського складу в Миколаєві залишилися восьмеро. Тут не приховують – кадрова проблема доволі гостра.
«Буквально через місяць після початку повномасштабного вторгнення наш провідний майстер сцени Валерій Байло пішов на фронт. Нам його дуже не вистачає, оскільки він залучений у багатьох виставах. Майже 70 відсотків репертуару трималось на ньому. Терміново почали залучати решту акторів, хто на той момент був в місті. У лавах ЗСУ зараз не тільки артист театру, а ще й наші звукорежисер і черговий», – розповідає директорка.
Нестача людей вплинула й на репертуар: із 36 вистав зараз у театрі можуть грати лише 15. Вистави російських авторів із програми вилучили.
«Ми їздили й спілкувалися з колегами в інших театрах, там така ж ситуація. Дуже багато матеріалу з репертуару вилучили свідомо, через те, що ми не маємо морального права це грати», – пояснює Олена Антонова.
У лютому 2023 року театрали презентували прем’єрну авангардну виставу молодого режисера з Києва Гліба Тюпіна «Гуси-лебеді» за мотивами відомої казки. Однак у прочитанні режисера у виставі з’являються нові підтексти. Гуси-лебеді асоціюються з російською авіацією, а головним образом постановки стає музична валіза, що символізує боротьбу України за свою культуру.
Наразі працюють над новою виставою «Лицар без коня», а для дорослих поставлять на сцені театру «Ніч перед Різдвом». Частину поновленого репертуару перекладають з російської.
«Ми відвикли планувати на п’ять років вперед. Тепер плануємо тільки на один сезон. Улітку в червні збираємося з художньою радою і дивимося, чого не вистачає», – каже керівниця літературної частини.
У лютому 2024 року Миколаївський театр ляльок повернувся на рідну сцену після дворічної перерви.
«Для нас і для глядачів це дуже важлива радісна подія. Ми вивчили досвід інших театрів, вирішилось декілька питань із найближчими до театру укриттями. Ми скучили за театральною магією, глядачі мріють саме про театр. Але найжахливіша причина – ми, на превеликий жаль, розуміємо, що ця війна надовго й нам час прилаштуватись працювати в таких умовах. Напевно, ми готові до цього. І морально, і технічно. Попит на культурні події в Миколаєві зараз шалений. Дітям потрібне спілкування після навчання онлайн, а дорослим – розвантаження», – каже Вікторія Терещенко.
Читайте також:
- Миколаївські аншлаги під обстрілами. Частина перша: без російської драми
-
Миколаївські аншлаги під обстрілами. Частина друга: треба ризикувати
Фото Богдана ГОЛОВЧЕНКА
